Казимир Шептицький (світське ім’я отця Климентія) народився у селі Прилбичі Яворівського повіту на Львівщині, у знатній польській родині 17 листопада 1869 р.
У ранньому віці кмітливий хлопчина відзначився надзвичайною активністю, комунікабельністю, добротою, був дуже здібним, охочим до науки. Освіту отримав спершу вдома, а потім у престижних навчальних закладах Європи. Навчався в Ягеллонському університеті, де здобував юридичну освіту та захистив ступінь доктора права. Продовжив навчання у Парижі, де опанував політичні науки, крім того закінчив Інститут лісового господарства.
У1900 р. граф К. Шептицький став депутатом австрійського парламенту, куди обирався двічі. Серед законодавчих ініціатив, які йому вдалося реалізувати, були акти у сфері лісового господарства Австро-Угорської імперії та законопроєкти, спрямовані на соціальний захист простих людей.
У 1911 р., неочікувано для всіх, К. Шептицький залишив політичну кар’єру, переїхав до Німеччини, оселився в бенедиктинському монастирі й почав готуватися до чернечого життя. У 1912 р. Казимир вирішив змінити обряд на східний і вступив до греко-католицького монастиря на Балканах. Так від приєднався до Церкви, яку очолював його брат Андрей Шептицький.
У 1915 р., вже як отець Климентій, граф К. Шептицький відслужив свою першу літургію у греко-католицькому храмі у с. Прилбичі. Монаше та священниче ім’я взяв на честь Папи Римського Климента, який наприкінці І століття загинув мученицькою смертю у Криму.
До 1939 р. отець Климентій активно відроджував монастирі греко-католицької церкви, був незамінним помічником брата – митрополита Андрея Шептицького.
У 1939 р., зайнявши Галичину, більшовики розпочали розправи над українською інтелігенцією і духовенством. Через великий авторитет митрополита Андрея Шептицького вони не могли заарештувати його, тому розраховували завдати удару через знищення членів його родини. «Визволителі» розстріляли в Прилбичах наймолодшого брата митрополита – Леона – разом із дружиною. Наказ ліквідувати отця Климентія не вдалося виконати, бо той був у від’їзді.
Під час Другої світової війни Андрей і Климентій Шептицькі рятували львівських євреїв. Монах-студит Лаврентій Кузик згадував: «Отець архімандрит запитав "Хто допоможе євреям? ". Там було сто двадцять монахів, так всі встали». У монастирях переховували понад 200 дітей, яким видавали фальшиві документи з українськими іменами та прізвищами. Так, син львівського рабина Курт Левін називався Роман Митка. Рабин Давид Кахане згадував про отця Климентія: «Його доброта до людей не знала меж, про що б не йшла мова... Він одразу ж дав мені листа до ігумені жіночого монастиря Йосифи з проханням сховати у своєму монастирі мою трирічну дочку. Він також пообіцяв подбати про те, як влаштувати інших дітей, і попросив нас підтримувати з ним зв’язок. Цей візит, що відбувся 14 серпня 1942 р., вирішив мою долю та долю частини єврейських сімей».
Географія місць переховування євреїв вражає. У Львові їх оберігали в Митрополичих палатах і в монастирі святого Йосифа, в Українському шпиталі «Народна лічниця», що був місцем не лише переховування, а й лікування євреїв. Ще одна локація – взуттева фабрика "Солід", а також понад 10 монастирів у Галичині, де знайшли прихисток єврейські родини.
Більшість цих місць постали завдяки отцю Климентію, за задумом митрополита Андрея.
Своїм життям духівникам Української греко-католицької церкви завдячує відомий польський урядовець, дипломат Адам Даніель Ротфельд. 19 серпня 2005 р. він відкрив в Унівському монастирі меморіальну плиту Слузі Божому Андрею та блаженному Климентію Шептицьким.
У 1947 р. НКВС заарештував 78-річного отця Климентія Шептицького, звинувативши його «в антирадянській діяльності, зв’язках із ОУН і Ватиканом». Вирок – 8 років виправно-трудових таборів за «зраду батьківщини». Термін єпископ відбував у Володимирському централі – в’язниці для «найнебезпечніших злочинців».
До кінця 80-х рр. про дату смерті та місце поховання Климентія Шептицького було невідомо. Лише у липні 1989 р. комісія ЦК КПРС розглянула запит громадянина Польщі, племінника архимандрита – Яна Казимира Шептицького, і констатувала, що він помер 1 травня 1951 р. у в’язниці. Досі невідоме місце його поховання.
У 1991 р. Климентія Шептицького було реабілітовано посмертно.
У 1995 р. Інститут Яд Вашем присвоїв К. Шептицькому звання «Праведник народів світу» за порятунок євреїв під час Голокосту.
27 червня 2001 р. Папа Римський Іван Павло ІІ беатифікував отця Климентія Шептицького. Це відбулося у Львові під час офіційного візиту Святішого Отця в Україну.
У 2008 р. президент Польщі Лех Качинський у Варшаві вручив ієромонахові Венедиктові, тодішньому ігуменові Свято-Успенської лаври в Уневі, посмертну державну нагороду блаженного священномученика Климентія – «Орден Відродження Польщі».