На момент захоплення Києва вже діяв наказ про повне знищення євреїв в окупованих районах Радянського Союзу. Зазвичай, таким акціям передували певні проміжні кроки – реєстрація, концентрація, ізоляція, ідентифікація євреїв.
Натомість у Києві подібні заходи не проводились, гітлерівці вдались тут до прискорених методів знищення євреїв. У щоденниках і мемуарах багатьох киян згадується зловісний наказ, написаний трьома мовами: російською, українською і німецькою, що з’явився повсюдно напередодні трагедії, 28 вересня 1941 р.: наказ про те, що всі євреї міста Києва мусять «зібратися при вулиці Мельника і Доктерівській» (правильні назви вулиць – Мельникова і Дегтярівська) з документами, речами, запасом їжі. Хто не з’явиться – буде розстріляний. Хто наважиться пограбувати залишене євреями житло – теж буде розстріляний.
Що було далі – відомо… Під веселі мелодії вальсів, що лунали з гучномовців та під бадьорий гуркіт літака, що кружляв над яром і мав заглушити ридання, крики та благання про допомогу, нацисти розстрілювали людей. Попередньо роздягнувши своїх жертв, гітлерівці заганяли їх палицями на край яру і стріляли з кулемета, що стояв на спеціально обладнаній платформі навпроти. Вбиті падали просто в яр, їхні тіла покривалися тілами нових жертв, шар за шаром. Єдиною «провиною» цих людей було те, що вони належали до єврейського народу.
У браму Лук’янівського цвинтаря заходили десятки тисяч живих людей, а поверталися звідти тільки великі вантажні машини з одягом розстріляних. Таких вантажівок з речами убитих нацисти вивезли з Бабиного Яру 137. Речі перебирали і сортували найняті українці, які працювали під пильним наглядом німців.
29 та 30 вересня 1941 р. зондеркоманда 4а айнзатцгрупи С під керівництвом штандартенфюрера СС Пауля Блобеля розстріляла у Бабиному Яру 33 771 єврея, знищивши значну частину єврейської громади Києва. Протягом декількох наступних років у Бабиному Яру продовжувалися вбивства десятків тисяч євреїв, а також радянських військовополонених, представників українських націоналістичних груп, активістів комуністичної партії, ромів та інших «ворогів Райху».
Ті ж із євреїв, хто наважився не виконати наказ, змушені були жити в умовах постійної небезпеки: будь-коли могла нагрянути перевірка, обшук житла, де вони переховувалися. До людей, які рятували євреїв, могли зайти сусіди, родичі, знайомі – і потім видати. Прикметно, що на українських окупованих теренах покарання для тих, хто переховував євреїв, було значно суворішим, ніж у Західній Європі: рятівників розстрілювали разом із євреями. Втім, були кияни, які наважувались допомагати. Наприклад, рятувала євреїв родина православного священника Олексія Глаголєва, сина відомого київського богослова Олександра Глаголєва, який загинув 1937 р. в катівнях НКВС. Олексій і Тетяна Глаголєви давали прихисток євреям в церкві на Подолі, де служив Олексій.
За радянської доби трагедія Бабиного Яру замовчувалася.
Символічно, що нинішня спроба наступу військ рф на Київ розпочалася з повітряної атаки на Бабин Яр. 1 березня 1922 р. армія обстріляла телевежу – одна з ракет влучила в будівлю на території старого єврейського цвинтаря в Бабиному Яру. Спокій невинно вбитих цинічно порушено. Тож кого світ сьогодні має називати нацистами?..